Заяви про стрімке накопичення мікропластику в організмі людини, зокрема в мозку, викликали гучний резонанс у науковому світі. Та вже за кілька місяців ці висновки стали предметом гострої дискусії між дослідниками.
На початку 2025 року науковці повідомили про помітне зростання концентрацій мікро- та нанопластику в людських тканинах за останні десятиліття. Особливу увагу привернули дані щодо мозку. Однак ближче до кінця року інша група вчених поставила під сумнів сам спосіб, яким ці показники було отримано.
Дослідження, опубліковане у лютому 2025 року, охоплювало період з 1997 по 2024 рік і стверджувало, що рівень мікропластику в мозку людини зростав. Проте у листопаді з’явився критичний лист, у якому вчені вказали на серйозні методологічні похибки, здатні суттєво спотворювати результати.
Один з авторів листа, доктор Душан Материч з Центру екологічних досліджень імені Гельмгольца в Німеччині, не добирав слів:
“Стаття про мікропластик мозку – це жарт. Вона справді погана. Відомо, що жир дає хибнопозитивні результати на поліетилен. Мозок містить приблизно 60% жиру.”
На думку Материча та його колег, зафіксована тенденція може мати альтернативне пояснення – зростання рівня ожиріння, яке впливає на склад тканин і результати аналізів.
Керівник первинного дослідження, професор Метью Кампен, визнав, що наука перебуває лише на початковому етапі вивчення впливу наночастинок пластику на здоров’я людини.
“Ми перебуваємо на ранній стадії спроб зрозуміти потенційний вплив наночастинок на здоров’я людини, і немає жодного збірника рецептів, як це зробити. Ми намагаємося витрачати наші обмежені ресурси на створення кращих аналізів і даних, а не на постійний діалог.”
Водночас це не перший випадок, коли роботи цієї наукової групи зазнають критики. Раніше дослідники не погодилися з твердженнями про підвищений ризик інсультів і серцевих нападів у пацієнтів з мікропластиком у бляшках сонної артерії, а також із висновками щодо його виявлення в яєчках людини.
Світове виробництво пластику зросло у 200 разів від 1950-х років і, за прогнозами, майже потроїться до 2060 року, перевищивши мільярд тонн на рік. Уже зараз близько 8 мільярдів тонн пластику накопичилися у довкіллі, тоді як переробляють менш як 10% цього обсягу.
Доктор Фредерік Бен з Амстердамського вільного університету зазначає, що сам факт присутності мікропластику в тканинах викликає все менше сумнівів.
“Завдання досі полягає в тому, щоб точно знати, скільки його.”
За його словами, універсальних рекомендацій для точного аналізу наночастинок поки не існує, хоча наука поступово звужує цю невизначеність.
Найпоширенішим способом вимірювання маси нанопластику залишається метод Py-GC-MS, що передбачає випаровування зразка та аналіз отриманих парів. Саме він став об’єктом критики через ризик плутанини між продуктами розкладу пластику і жирами людських тканин.
Хімік-еколог Кассандра Рауерт з Квінслендського університету вважає багато оприлюднених концентрацій нереалістичними:
“Це не дорікання іншим вченим. Вони використовують ці методи, тому що у нас немає нічого кращого. Але часто дані інтерпретують не до кінця розуміючи, що саме показує ця методика.”
Професор Мар’я Ламорі, чиє дослідження про мікропластик у крові також викликало суперечки, наголошує на потребі відкритішої наукової комунікації.
“Я справді думаю, що нам слід співпрацювати на набагато кращій основі, з набагато більш відкритим спілкуванням, і не намагатися спалити результати інших людей. Ми всі повинні рухатися вперед, а не боротися один з одним.”
Вона визнає, що за нинішнього рівня доказів складно сказати, наскільки серйозно людям варто турбуватися про мікропластик у власному організмі. Наука, схоже, лише підходить до моменту, коли зможе дати точні й однозначні відповіді.
