14 жовтня 2025 року у селі Дитятин Більшівцівської громади на Івано-Франківщині провели в останню путь старосту округу та військовослужбовця Збройних сил України Миколу Клюбу. На церемонію прощання прийшли понад пів тисячі людей — рідні, друзі, колеги, військові побратими та мешканці громади.
Брат загиблого, Василь Клюба, який також служить у лавах української армії, розповів, що Микола мав значний бойовий досвід. У 2015 році він воював в зоні АТО, після чого повернувся додому та активно долучився до розвитку громади. Згодом очолив Дитятинський старостинський округ, де користувався повагою односельців. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, Микола без вагань добровільно повернувся на фронт.
Він служив у гранатометному взводі 3-го батальйону 115-ї окремої механізованої бригади. 6 жовтня 2025 року Микола Клюба загинув під час стрілецького бою на Лиманському напрямку. Його тіло побратими змогли евакуювати лише через два дні, під ворожим вогнем.
Сусідка полеглого воїна, Леся Порцина, згадує Миколу як людину, сповнену патріотизму та доброти:
«Його ніхто не змушував іти на війну — він сам пішов. Він завжди хотів розвивати своє село, дбати про людей. Це була дуже щира, добра і справжня людина. Шкода, що таких сердець стає менше».
Під час прощання слово взяв і офіцер 3-го механізованого батальйону Юрій Теслюк, який служив разом із Миколою. Він згадав першу зустріч з бійцем:
«Я питаю: який у тебе позивний? А він відповідає: “Староста”. Я здивувався, чому саме так, а він посміхнувся і сказав: “Бо я й справді був старостою”. Микола був людиною з великої літери — дисциплінований, відданий, завжди готовий допомогти побратимам. Коли прийшлося приймати бій, він не відступив».
Зі слів Юрія Теслюка, спочатку Микола служив піхотинцем, а пізніше був переведений у гранатометний взвод. Саме там він і загинув, мужньо стримуючи наступ ворога. «На Лиманському напрямку ситуація дуже складна — лінія фронту постійно змінюється. Гранатометники часто стають піхотинцями, і Микола виконав свій обов’язок до кінця», — додав офіцер.
Брати Клюби служили в різних підрозділах, але намагалися зустрічатися щоразу, коли випадала нагода. Василь пригадує, що востаннє бачив Миколу 30 вересня — за кілька днів до трагедії:
«Ми зустрілися буквально на п’ять хвилин, випили кави, як завжди. А вже 6 жовтня мені повідомили, що він загинув. Дуже вдячний побратимам, які, ризикуючи життям, змогли забрати його тіло. Ми поховали його з честю — він цього заслужив».
Миколу Клюбу поховали на кладовищі в рідному селі Дитятин. Його пам’ять вшанували військовим салютом та молитвою за упокій воїна, який добровільно став на захист України.
