Тривале перебування в епіцентрі воєнного конфлікту завдає нищівного удару по ментальному здоров’ю підростаючого покоління. Сучасні українські діти зіткнулися з цілим спектром важких станів: від посттравматичного стресового розладу до глибоких депресій та тривожності. Журнал BMJ Global Health опублікував результати масштабного аналізу наукових праць, проведеного фахівцями з Фінляндії, що охоплює період з 2020 по 2024 роки.
Найбільш приголомшливим висновком дослідження став показник суїцидальної активності серед молоді. Понад 10% підлітків, які пройшли через обидві фази війни – події 2014 року та повномасштабне вторгнення 2022-го, – мали досвід спроб самогубства. Це у два з половиною рази перевищує показник серед однолітків, чиє життя не було обпалене війною.
Науковці з Центру дитячої психіатрії Університету Турку вивчили 37 профільних робіт, щоб зрозуміти динаміку змін у психіці неповнолітніх віком до 19 років. Аналіз засвідчив чіткий зв’язок між інтенсивністю бойових дій у регіоні та тяжкістю симптомів у дітей.
Згідно з даними міжнародної групи дослідників, реакція на травму має виражені гендерні відмінності. Дівчата частіше потерпають від суїцидальних думок та схильності до самоушкодження, тоді як для хлопців характернішими є розлади поведінки.
Окрім прямих обстрілів, на стан дітей впливають супутні фактори: втрата рідних, розлучення батьків або досвід пережитого насильства. Особливо вразливими виявилися ті, хто був змушений покинути власну домівку.
Цікавим виявився вплив місця евакуації на адаптацію дитини. Співавтор огляду Санджу Сілвал зазначає, що внутрішнє переміщення часто асоціюється з більшою психологічною стійкістю, ніж виїзд за кордон.
Мало значення, де опинилися діти. Примусове переселення до іншої країни пов’язане з вищим ризиком проблем із психічним здоров’ям, тоді як внутрішнє переміщення асоціювалося з більшою стійкістю. Можливо тому, що діти залишалися у звичному культурному та соціальному середовищах.
Ключовим запобіжником від психічного колапсу залишається атмосфера в родині. Здорова комунікація та підтримка батьків здатні частково нівелювати руйнівні зовнішні обставини, захищаючи дитину від булінгу та деструктивної поведінки.
Водночас дослідники визнають складність збору даних у країні, де тривають активні бої. Якість багатьох доступних робіт оцінюється як середня або низька, проте вони є критично важливими для формування стратегій допомоги.
Статистика соціологів лише підтверджує тривожну тенденцію: минулого року рівень стресу серед українських дітей зріс до 40%. Війна діє кумулятивно, виснажуючи внутрішні ресурси навіть найбільш стійких представників молоді.
Наслідки тривалого стресу проявляються не лише у внутрішніх переживаннях, а й у зовнішній агресії чи відстороненості. Поведінкові розлади у хлопців та селфхарм у дівчат – це крики про допомогу, які потребують фахової уваги.
Важливо розуміти, що травма не зникає сама по собі. Кожне нове випробування лише посилює попередній досвід, створюючи небезпечний накопичувальний ефект для дитячої психіки.
Проведені дослідження стають фундаментом для майбутньої реабілітації цілого покоління. Хоча збирати наукові докази під час війни важко, це єдиний спосіб осягнути масштаби національної трагедії у сфері ментального здоров’я.
